Образи майбутнього в дзеркалі сучасних викликів

Анотація

Актуальність статті зумовлена тим, що в умовах війни і глибоких соціальних змін українське суспільство переживає переосмислення власних перспектив і можливостей розвитку. Образи майбутнього стають не лише індивідуальними смисловими орієнтирами, а й важливим чинником суспільної єдності, здатним визначати здатність нації протистояти викликам і будувати нову систему соціальних відносин.

Мета дослідження: виявити психологічні особливості конструювання образів майбутнього в умовах війни і соціальної нестабільності, визначити вікові й соціальні відмінності в сприйнятті майбутнього, а також простежити взаємозв’язок цих уявлень з процесами довіри, солідарності та соціальної згуртованості.

Методи і методологія. Дослідження ґрунтується на якісній парадигмі з використанням методу глибинного інтерв’ю. Вибірку склали 20 респондентів різного віку і соціального статусу – мешканці Києва та Київської області. Для залучення учасників використано метод «снігової кулі». Аналіз даних здійснено за допомогою тематичного кодування й інтерпретативного підходу, що дало змогу виявити смислові структури уявлень про майбутнє і їх зв’язок із соціальними орієнтаціями й емоційними станами.

Результати. Показано, що війна є наразі ключовим чинником фрагментації часових і смислових уявлень про майбутнє. Для більшості учасників майбутнє втрачає чітку структурованість і часову протяжність, набуваючи емоційного забарвлення, коливаючись між надією і тривогою. Домінує настановлення на короткострокову перспективу, а саме на виживання, безпеку та стабілізацію. Вікові відмінності в образах майбутнього є суттєвими й відображають різні психологічні стратегії адаптації до умов війни: 1) молодь демонструє переважно прагматично-оптимістичні, індивідуалізовані уявлення, пов’язані з особистісним зростанням, професійними можливостями і мобільністю. Водночас їй притаманні висока чутливість до соціальної несправедливості, потреба в самовираженні і довіра до інноваційних, цифрових і європейських моделей розвитку. Майбутнє для молодих людей – це радше простір можливостей, ніж колективного проєкту; 2) представники середнього віку формують найбільш структурований і колективістський образ майбутнього. Вони пов’язують його з відбудовою держави, справедливим суспільним устроєм, стабільністю і моральною відповідальністю. Для цієї групи характерні спрямованість на спільну дію, баланс між реалістичністю і надією, прагнення до суспільного відновлення і підтримання довіри; 3) люди старшого віку схильні до ретроспективного бачення майбутнього, у якому домінують мотиви втрат, болю та пам’яті. Їхнє майбутнє – це переважно продовження минулого через міжпоколінне передавання досвіду, духовних цінностей і пам’яті про загиблих. Водночас вони демонструють високу моральну стійкість і віру в перемогу, яка має для них екзистенційне значення. Зафіксовано розрив між поколіннями в тривалості і змісті майбутнього: молодь мислить коротко й індивідуально, представники середнього віку – колективно і стратегічно, люди старшого віку – морально й ретроспективно. Проте спільним для всіх є ціннісне ядро, побудоване на ідеях свободи, гідності, миру та перемоги, що створює потенціал для формування інтегративного колективного образу майбутнього. Отримані результати свідчать, що, попри травматичні умови війни, українське суспільство зберігає здатність до осмислення майбутнього крізь призму морально-патріотичних та екзистенційних орієнтирів, що є підґрунтям для соціальної згуртованості.

Перспективи подальших досліджень полягають у порівнянні регіональних особливостей і кількісній перевірці виявлених тенденцій.