Меритократія vs какістократія: трансгенераційний вимір в українському контексті

Анотація

Актуальність дослідження зумовлена загостренням проблеми якості державного управління в умовах глобальних трансформацій, воєнних викликів та міжпоколіннєвих зрушень у системі цінностей сучасного українського суспільства. У контексті реалізації Цілей сталого розвитку та принципу міжпоколіннєвої справедливості особливої ваги набуває дилема меритократії як влади компетентних і гідних та какістократії як влади некомпетентних, корумпованих і лояльних до закритих ієрархій. В українських реаліях ця дилема ускладнюється пострадянською спадщиною, деформованими інституційними практиками та міжпоколіннєвим розривом, що впливає на легітимність влади й ефективність управлінських рішень.

Мета статті: на основі теоретичного аналізу класичних і сучасних концепцій меритократії і какістократії, а також огляду прикладних міжпоколіннєвих досліджень виокремити ключові упередження, очікування й наслідки дискредитації ідеї меритократії, зумовлені ціннісно-диспозиційним міжпоколіннєвим розривом у сучасній Україні.

Методологічну основу дослідження становлять міждисциплінарний підхід, що поєднує соціально-філософський, соціологічний, психологічний і політологічний аналіз; порівняльно-історичний метод; елементи теорії поколінь (К. Маннгайм, В. Штраус і Н. Гоув); а також критичний аналіз сучасних емпіричних досліджень міжпоколіннєвої взаємодії. Як аналітичні інструменти в роботі застосовано концепти меритократії, какістократії, псевдомеритократії та міжпоколіннєвої синергії.

Основні результати та висновки. Обґрунтовано тезу про те, що протистояння меритократії і какістократії не зводиться до вікових відмінностей, а має ціннісно-орієнтаційний характер і відтворюється в межах усіх поколінь. Показано, що міжпоколіннєві упередження, різні уявлення про компетентність, досвід і лояльність сприяють або блокуванню, або підтримці меритократичних практик. Проаналізовано специфіку українського державного управління, в якому покоління BB і X, Y і Z по-різному залучені до відтворення як какістократичних, так і меритократичних режимів. Особлива увага приділяється впливу повномасштабної війни як каталізатора «кризової меритократії». Умови воєнного часу посилили відбір на основі компетентностей у критичних секторах, таких як оборонні технології, цифрове управління, логістика і міжнародні комунікації, де ефективність часто переважає формальну ієрархію. Водночас війна створила умови для тимчасової легітимізації та приховування какістократичних практик під приводами, пов’язаними з безпекою, особливо на місцевому та інституційному рівнях. Доведено, що ключовим ресурсом подолання какістократії є усвідомлена міжпоколіннєва синергія, заснована на поєднанні інституційної пам’яті, кризової стійкості та інноваційного потенціалу різних поколінь.

Перспективи подальших досліджень полягають у з’ясуванні умов імплементації меритократичного ідеалу під час формування кадрової політики, програм підготовки управлінців, механізмів міжпоколіннєвого наставництва та інституційних реформ у післявоєнний період.