Проблеми політичної психології

Зміна ставлення до влади як наслідок взаємодії соціяльних ідентичностей

2024-01-05T15:17:07+02:00

Актуальність. У надзвичайних умовах складові ідентичности спричиняють поважні, часом вирішальні ефекти, які даються взнаки в процесах суспільного самовизначення. Соціяльну ідентичність слід трактувати як сукупність різних ідентичностей, що актуалізовуються за певних умов, взаємодіють між собою та породжують специфічні ефекти, зокрема в ставленні до влади.

Мета дослідження – виявлення можливих змін у ставленні українців до влади як наслідку взаємодії їхніх ідентичностей.

Методологія. У лютому-березні 2023 р. в онлайновому режимі з використанням ґугл-форми опитано 397 осіб. В основу питальника лягли визначені на попередньому етапі дослідження показники ставлення до влади та варіянти ідентичности. Оцінна шкала мала вигляд 5-бального семантичного диференціяла. Відношення між кількісними показниками встановлювано на основі кореляційного, порівняльного та дисперсійного аналізу.

Результати. Респонденти найвище оцінили свою громадянську ідентичність, далі йшли місцева, професійна, европейська, східнослов’янська та релігійна ідентичності. Оцінка індикаторів ставлення до влади набула такого вигляду: ставлення до влади змінилося на краще – 3.64, позитивна оцінка дій державної влади – 3.6, позитивна оцінка дій місцевої влади – 3.23, більше довіри до офіційних джерел інформації – 3.66, невідчування загрози переконанням і цінностям з боку української влади – 3.83. Кореляційний аналіз показав, що показники прихильного ставлення до влади найбільш позитивно корелюють із громадянською ідентичністю респондентів, меншою мірою – з місцевою та професійною, натомість негативно корелюють із релігійною ідентичністю і не корелюють з ідентичностями европейською та східнослов’янською. Застосування двофакторного дисперсійного аналізу не виявило виразного домінування певних поєднань варіянтів ідентичности у впливі на ставлення до влади. Водночас виявлено парадокс. За прямого віднесення показників ставлення до влади до різних варіянтів ідентичности громадянська, місцева та професійна ідентичності виразно переважають релігійну за своєю впливовістю. Проте в разі взаємодії між ними висока релігійна ідентичність українців спрацьовує як чинник погіршання ставлень до влади тоді, коли инші ідентичності є слабкими. Натомість високий чи навіть середній рівень инших ідентичностей «нейтралізує» такий вплив ідентичности релігійної. Отже, взаємодія різних варіянтів соціяльної ідентичности справляє загалом помірний вплив на ставлення громадян до влади. Водночас серед носіїв граничних рівнів ідентичностей цей вплив виявляється більш вагомим. Результати дослідження дали підстави говорити про ефект екстремальної взаємодії ідентичностей.

Практична значущість дослідження полягає у виробленні методологічного підходу до виявлення ефектів взаємодії різних варіянтів соціяльної ідентичности; в увиразненні соціяльно-психологічної ролі релігійної ідентичности як чинника ставлення до влади; у висвітленні проблемного конфесійного і світоглядного становища вірян Української православної церкви.

Перспективи досліджень можуть полягати в перевірці отриманих результатів на більш об’ємних і збалансованих вибірках; бажаним є чіткіше розрізнення впливу ідентичнісних, загальнополітичних і воєнних чинників; потребує уточнення психологічний зміст ефектів взаємодії різних ідентичностей.

Методологічні обмеження прогнозування економічної поведінки українців

2024-01-05T15:17:37+02:00

Актуальність. В умовах повномасштабної російської агресіїгромадяни України змушені адаптуватись до нових реалій і шукати моделі соціально-економічної поведінки, які б забезпечили виживання і розвиток.

Метою статті є обґрунтування методологічних засад соціально-психологічного прогнозування економічної поведінки українців.

Результати. Встановлено, що розроблення ефективних прогнозів ускладнюється а) різноплановістю методологічних підходів та класифікаційних моделей економічної поведінки, б) низькою валідністю результатів емпіричних досліджень, які ґрунтуються на різних критеріальних моделях; в) багатовекторністю детермінації економічної поведінки. Запропоновано робоче визначення економічної поведінки як сукупності виборів щодо економічних цілей та способів їх досягнення, що ґрунтуються на світоглядних уявленнях та настановленнях особистості (групи, спільноти). Виокремлено соціально-психологічні чинники економічної поведінки, які підлягають емпіричному вимірюванню: мотиваційні (мотиви прийняття економічних рішень, рівень усвідомлення своїх інтересів і можливостей, наявний досвід реалізації прийнятих економічних рішень та досягнення цілей); ставленнєві (толерантність до корупції, ставлення до грошей, законослухняність); компетентнісні (ступінь економічної обізнаності, здатності: планувати економічне майбутнє і кроки по його досягненню, приймати економічні рішення в умовах невизначеності, передбачати наслідки своїх рішень; готовність змінюватися задля підвищення рівня свого економічного добробуту); рефлексивні (ідентифікація себе як учасника економічної взаємодії, практики аналізу причин власних невдач і здобутків, оцінювання власного потенціалу щодо прийняття економічних рішень). Визначено етапи соціально-психологічного прогнозування та перелік методів, які доцільно застосовувати на кожному з них.

Висновки і перспективи подальших досліджень Прогностичні сценарії можуть бути побудовані на основі критеріальної моделі чинників економічної поведінки, визначення необхідних і достатніх показників та індикаторів.

Аналіз теоретичних досліджень соціальної згуртованості в зарубіжних наукових джерела

2024-01-05T15:18:05+02:00

Актуальність. Феномен «соціальна згуртованість» залишається в переліку актуальних проблем суспільного розвитку майже всіх країн світу. Забезпечення та посилення соціальної згуртованості стали важливими цілями в суспільному дискурсі, ухваленні політичних рішень, а також в академічній роботі. Зростання інтересу до соціальної згуртованості в Україні зумовлюється сприйняттям загроз, пов'язаних з війною, яка спричинила дестабілізацію соціальної ситуації в різних сферах суспільного життя, що, безперечно, вплинуло на соціальну згуртованість. Особливої актуальності набуває питання сприяння соціальній згуртованості суспільства не лише під час війни, а й у повоєнний період.

Мета: проаналізувати характер та еволюцію досліджень соціальної згуртованості; з’ясувати базові розбіжності в її визначеннях під кутом зору формування простору відповідної проблематики та означення її психологічних вимірів.

Методологія. Стаття є оглядовою і спирається на теоретичні узагальнення. В основу роботи покладено метод психологічного реконструювання як теоретичного дослідження змістової і структурної архітектоніки конструкта «соціальна згуртованість», що процедурно сприяє виокремленню формально-логічних і змістових ознак досліджуваного феномену.

Результати. Здійснено реконструкцію змістової і структурної архітектоніки конструкта «соціальна згуртованість», представлених у межах різних академічних досліджень. Встановлено, що попри значні розбіжності в тлумаченні соціальної згуртованості є певний консенсус щодо визначення цього поняття. Насамперед це стосується спільного розуміння, що соціальна згуртованість – це багатовимірний конструкт, який можна вимірювати на кількох (мікро-, мезо- і макро-) рівнях. Наразі практично всі дослідники дотримуються думки, що соціальна згуртованість, хоч і перебуває під впливом індивідуальної поведінки та ставлень, є атрибутом, який описує соціальні сутності, а не окремих людей. Соціальну згуртованість концептуалізовано як груповий атрибут, який визначається обсягом і силою взаємних позитивних настановлень між людьми в групі. З’ясовано, що окремі аспекти соціальної згуртованості емпірично пов'язані з моделями соціальної взаємодії та співпраці, а також зауважено зв'язок концепцій соціальної згуртованості із психологічними конструкціями стійкості та вразливості. Виокремлено психологічні виміри соціальної згуртованості: соціальне залучення, довіра, відчуття належності та соціальна взаємодія.

Перспективи подальших досліджень полягають у проведенні якісних досліджень, які контекстуалізують соціальну згуртованість, що сприятиме розробленню психологічних засад згуртованості суспільства та розробленню програм підвищення якості соціальної згуртованості.

Травма як соціальний діагноз Українського суспільства

2024-01-05T15:18:27+02:00

Актуальність дослідження визначається відсутністю фундаментальних наукових розробок, присвячених осмисленню колективної травми як довгострокового кумулятивного процесу, що виник у результаті масштабних трансформацій: історичних, соціальних, політичних, культурних тощо, що складає особливий вектор аналізу соцієтальної динаміки та прогнозування сценаріїв розвитку соціальної ситуації.

Мета статті полягає у теоретичному та методологічному обґрунтуванні теоретичних положень, що розкривають зміст та сутність травми як багатовимірного феномену масової свідомості та соціального життя, як «місце», де перетинаються минуле, теперішнє та майбутнє, а також соцієтальної динаміки травми, що викарбовується у обрисах групової ідентичності, соціальних установок та цінностей, інституційних утворень і практик, та опановується спільнотою, що визначає сенс свого буття як нація і держава.

Методологія та наукові підходи. Дослідження грунтується на міждисциплінарному підході, що передбачає використання поєднання теоретичних концепцій та методів із різних галузей соціальних наук (політична теорія, соціологія, соціальна психологія) та інтеграцію результатів у рамках єдиної методології. Для вирішення поставлених завдань використовуються загальнонаукові методи теоретичного дослідження, а також методологічні можливості наукової інтерпретації для концептуального обґрунтування теоретичних положень та гіпотез дослідження.

Результати. Здійсненоо початкове узагальнення сучасних теоретичних уявлень щодо змісту, природи та сутності колективної травми, її впливу на масову (колективну) та індивідуальну свідомість. Вироблено робоче тлумачення концепту «колективна травма» як багатовимірного феномену масової свідомості та соціального життя, як «місця», де перетинаються минуле (історична травма), теперішнє (соціокультурна травма) та майбутнє (травма війни). Висловлено гіпотетичне методологічне припущення, що розуміння більш ширшого контексту колективної травми, саме як довгострокового кумулятивного процесу, що виник у результаті масштабних трансформацій: історичних, соціальних, політичних, культурних тощо, складає особливий вектор аналізу соцієтальної динаміки та прогнозування сценаріїв розвитку соціальної ситуації. Розроблено авторську методологію оцінювання ефектів травмівного досвіду, що сягають соцієтального – мета – рівня функціювання соціуму та впливають на його збереження, цілісність, згуртованість та відтвореність.

Практична значущість результатів дослідження. Обгрунтування властивостей травми як соцієтального феномену є необхідною складовою розробки теоретичних та практичних засад психологічного забезпечення соціального прогнозування, а саме в частині прогнозування актуальних та потенційних ризиків, викликів, бар’єрів в реальному контексті російсько-української війни, вирішення яких вимагатиме комплексних, у тому числі соціально-психологічних, технологій з опанування їх різноспрямованих «ефектів» у повоєнний час

Ідентичність українця в умовах війни: особливості переживання загроз

2024-01-05T15:18:54+02:00

Актуальність дослідження зумовлена воєнною агресією з боку Російської Федерації, що призвело до втрати значної частини української території, жертв серед мирного населення і військових, руйнування міст, еміграції за кордон і переміщення громадян усередині країни. Відповідно, у таких умовах ідентичність громадян України зазнала певних змін і потребує ґрунтовного вивчення.

Метою наукового дослідження було емпірично дослідити, як залежно від проявів ідентичності громадян України відбувається переживання ними загроз і як змінюється в умовах небезпеки їхня поведінка.

Методологія. Інструментарій дослідження охоплював онлайн-опитування, семантичний диференціал; частотний аналіз, кореляційний аналіз за критерієм Спірмена, інтерпретацію та узагальнення результатів емпіричного дослідження.

Основні результати. Виявлено найбільш поширені серед українців прояви ідентичності. Перші два варіанти ідентичності відображають державницьку позицію: один із них пов’язаний з належністю до європейської, громадянської та професійної спільнот, а другий – до місцевої, громадянської та професійної спільнот. Респонденти з такими варіантами ідентичності вбачають найбільшу загрозу з боку росіян, тоді як з боку української влади та суспільства такої загрози, на їхню думку, немає. Два інших варіанти можуть становити загрозу для цілісності Української держави: одна з ідентичностей пов’язана з вибором місцевої і східнослов’янської спільнот, а друга – східнослов’янської і релігійної. Респонденти з останнім варіантом ідентичності не бачать загрози з боку росіян, а вбачають її в українській владі і суспільстві.

Перспективи подальших досліджень. Урахування особливостей самовизначення громадян дасть змогу більш ефективно проводити інформаційну політику протидії ворожій пропаганді, маніпулюванню громадською думкою та впроваджувати різні програми щодо зміцнення інституту громадянства та демократії в Українській державі.

Предиктори успішності електронного підтримання психологічного добробуту особистості в кризовий період

2024-01-05T15:19:26+02:00

Завдання дослідження – визначити соціально-психологічні предиктори успішності електронного підтримання психологічного добробуту громадян України в період кризи.

Методологія. Основні методи дослідження – систематичний теоретичний аналіз джерел, авторське опитування, статистична обробка даних, узагальнення.

Результати. Виявлено чотири основні соціально-психологічні предиктори, пов’язані з успішністю електронного підтримання психологічного добробуту особистості в транзитивний, кризовий період: 1) соціодемографічні особливості, 2) ідентифікація зі спільнотою електронної підтримки, 3) онлайн-поведінка щодо пошуку підтримки, 4) здатність отримати електронну підтримку. Перший предиктор враховує вік, задоволеність фінансовим забезпеченням, освіту, стать і статус проживання. Так, найбільш успішним дистанційний формат організації підтримки психологічного добробуту (спільноти в соцмережах, месенджерах, онлайн-терапія) виявився для аудиторії 19-24 років, задоволеної своїм фінансовим забезпеченням, із середньою / середньо спеціальною освітою, жіночої статі, що проживає окремо від родин. Другий предиктор пояснює стосунковий компонент – для успішного підтримання психологічного благополуччя користувач має радіти відвідуванню відповідної електронної спільноти. Третій предиктор передбачає часте й активне користування онлайн-засобами: запити в пошукових системах, присутність у соцмережах й месенджерах, користування відповідними сайтами, застосунками, чатботами, читання інформації й такі способи онлайн-реагування на неї, як запитання, коментарі, повідомлення, дописи та відповіді на запитання. Четвертий предиктор – позитивний досвід вирішення користувачами своїх проблем та можливість почерпнути ідеї, яких вони потребували, саме в електронному форматі.

Висновки. На ці предиктори можна спиратися, розробляючи програми дистанційних психосоціальних інтервенцій для різних категорій громадян, які опинилися в кризовому становищі.

Перспективою дослідження є перевірка ефективності врахування представлених предикторів під час розроблення відповідних програм.

Динаміка соціально- та політико-психологічних особливостей вітчизняної молоді протягом російсько-української війни

2024-01-05T15:19:45+02:00

Актуальність дослідження зумовлена недостатнім рівнем вивчення зміни низки соціально- та політико-психологічних характеристик вітчизняної молоді, що відбулися протягом широкомасштабної російської агресії в Україні. Мета статті полягає у вивченні динаміки показників суб’єктивного благополуччя, патріотизму, колективного нарцисизму, а також ставлення до представників різних етномовних спільнот серед вітчизняної молоді після початку широкомасштабної російсько-української війни. Метод і методологія. Шляхом онлайн-опитування досліджено 1372 студенти з різних регіонів України (Центр, Північ, Південь, Захід, Схід). Дослідження проводилося в три етапи: у 2021, 2022 (до початку російського вторгнення) і 2023 роках. Досліджуваним пропонувалися: шкала суб’єктивного благополуччя Е. Діннера (SWLS), шкала колективного нарцисизму (CNS), шкала патріотизму з опитувальника «Громадянська ідентичність» І. Петровської, шкала соціальної дистанції Е. Богардуса, авторська анкета. Основні результати і висновки. Події широкомасштабної війни значною мірою вплинули на соціально- та політико-психологічні особливості вітчизняної молоді. Зокрема, знизилися показники суб’єктивного благополуччя, зріс рівень патріотичних настановлень, а також пов’язаного з ними колективного нарцисизму (що може бути передумовою для майбутніх соціальних проблем). Війна стимулювала процеси аутгрупової дискримінації та інгрупового фаворитизму, які зачепили не лише представників ворожих країн, а й громадян власної країни, що належать до етномовних меншин. Вираженість більшості з вищеописаних тенденцій опосередкована такими соціодемографічними змінними, як регіон проживання, стать, мова спілкування. Усі виявлені зміни можна вважати статистично достовірними. Перспективи подальших досліджень пов’язані з подальшим моніторингом динаміки соціально-психологічних характеристик молоді, особливостей її політичної свідомості (і в період військових дій, і по його закінченні). Цікавим також може бути вивчення ставлення до війни, настановлень щодо соціального домінування та низки інших політико-психологічних показників.

Регіональні особливості структурування політичної ідентичності студентської молоді

2024-01-05T15:20:09+02:00

Представлено результати психосемантичного дослідження особливостей політичної ідентифікації молоді в різних регіонах країни.

Метою дослідження було емпіричне обґрунтування регіональних відмінностей у структуруванні політичної ідентичності студентської молоді.

Методологія дослідження розроблялася з урахуванням трьох вимірів політичної ідентифікації: диспозиційного (політична автономність/залежність; інклюзивність/ексклюзивність; номінальність/реальність), компетентнісного (когнітивні, рефлексивні, ставленнєві практики) та ціннісно-смислового (відповідальність, солідаризація зі спільнотою, довіра, ідеологічні преференції тощо). В онлайн-опитуванні з використанням гугл-форми взяли участь 795 студентів ЗВО із п'яти регіонів. Для опрацювання регіональних масивів емпіричних даних використано методи математичної статистики, зокрема центроїдного факторного і кластерного аналізу. За результатами дослідження встановлено, що політична ідентичність молоді Центрального і Південного регіонів структурується в матриці загальнонаціональної ідентичності, молоді Сходу і Півночі – у матриці регіональної, а молодь Заходу конструює свою політичну ідентичність на перетині регіональної і національної ідентичностей. Політична ідентифікація в матриці загальнонаціональної ідентичності вибудовується з ототожнення з регіональною спільнотою, тоді як ідентифікація в рамках регіональної – з ототожнення з регіональними політичними елітами.

Результати. Визначено основні групи регіональних чинників політичної ідентифікації: сприйняття свого регіону як особливого, окремішнього, не схожого на інші; ідентифікація з регіональною спільнотою та/або з регіональними політичними силами; мотиви ідентифікації; політичні цінності; емоційна залежність від свого регіону. Встановлено, що ідеологічні преференції не увиразнюються в структурі політичної ідентичності молоді жодного з регіонів.

Висновки і перспективи подальших досліджень. Результати дослідження можуть бути використані для розроблення освітньої політики ідентичності.

Семантичні координати економічних орієнтацій молоді

2024-01-05T15:20:30+02:00

Актуальність дослідження економічних орієнтацій молоді визначається необхідністю розширення уявлень про структуру економічної ідентичності та економічну поведінку підростаючого покоління в умовах сучасних економічних та загальних суспільних трансформацій, пов’язаних насамперед з поглибленням процесів глобалізації і диджиталізації.

Мета статті – описати підхід та сформулювати основні положення моделі емпіричного дослідження економічної ідентичності, а також представити та обговорити результати її застосування для вивчення економічних орієнтацій учнівської та студентської молоді.

Результати. Основою запропонованого підходу до дослідження економічної ідентичності є положення про ключову роль ідентичності в прийнятті економічних рішень, пріоритетну роль самовизначення суб’єкта щодо зовнішніх стимулів у конструюванні його економічної ідентичності, а також ціннісно-смислову детермінацію економічних орієнтацій суб’єкта. Емпіричне дослідження, здійснене за допомогою методів глибинного інтерв'ю та психосемантики, дало змогу верифікувати модель дослідження економічної ідентичності молоді. За основні показники цієї моделі взято уявлення про ціннісні регулятори в економічній сфері, ставлення до економічних об’єктів і явищ, настановлення щодо норм та правил ділової взаємодії. Встановлено, що семантичний простір економічних орієнтацій учнівської та студентської молоді структурується значеннями соціальної цінності економічної діяльності та економічної активності і незалежності. Значення, які репрезентують ставлення до економічних об’єктів і явиш, виявилися на периферії семантичного простору економічних орієнтацій молоді.

Перспективи практичного застосування результатів дослідження пов’язані з урахуванням особливостей економічних орієнтацій учнівської та студентської молоді (зокрема, регіональних особливостей, вивчення яких є завданням наступного етапу дослідження) у розробленні та реалізації освітньої політики для підвищення рівня адаптації молоді до зміни економічних та загальносоціальних умов її життєдіяльності.

Аналіз показників психологічного добробуту дитини в нормативно-правових документах

2024-01-05T15:21:01+02:00

Актуальність. Освітня реформа «Нова українська школа» поставила питання добробуту школяра в основу всієї освітньої політики. Це потребує імплементації в чинні нормативно-правові акти вихідних положень освітньої реформи як таких, що спрямовують реалізацію психологічного добробуту дитини в школі.

Мета статті – визначити міру представленості характеристик психологічного добробуту дитини в нормативно-регулятивних документах системи освіти.

Завдання: дослідити поняття психологічного добробуту в психологічній літературі та здійснити аналіз його представленості в нормативно-правових документах.

Методологічною основою дослідження стали загальні положення теорії пізнання, а методом дослідження – контент-аналіз текстів нормативних документів.

Результати. Здійснено теоретичний аналіз поняття психологічного добробуту як показника задоволеності життям у нормативно-психологічному контексті. Психологічний добробут пов’язано із системою правил, що регулюють взаємовідносини в системі «учень – учитель», порушення яких призводить до психологічного дискомфорту та формування дефіцитарної мотивації (мотивації уникнення невдач). Зауважено, що прагнення захистити дитину та вберегти її від усіляких негараздів може втілюватися не в профіцитарній, а в дефіцитарній формі як такій, що запобігає певним ризикованим діям, унеможливлює та забороняє їх. Встановлено, що нормативні документи не керуються поняттям «добробут» а віддають перевагу іншим термінам, зокрема терміну «всебічний розвиток дитини». Новизна статті полягає в тому, що порушується питання регулювання діяльності учасників освітнього процесу задля забезпечення комфортної взаємодії, спрямованої на профіцитарний підхід. Розглянуто дефініцію психологічного добробуту в правовому полі з урахуванням фізичного розвитку особистості школяра. Отже, постає необхідність переходу від дефіцитарного до профіцитарного підходу в ухваленні рішень та розбудові безпечного середовища як умови відчуття психологічного комфорту та адекватного сприймання навчального матеріалу.

Висновки. Термін «психологічний добробут», який фіксує перебування дитині в добрі, доцільно ввести в контекст законодавчих актів як більш відповідний концепції НУШ.

Теоретичний аналіз інструментарію дослідження почуття причетності

2024-01-05T15:21:19+02:00

Актуальність. Інтерес до вивчення почуття причетності зростає останнім часом у зв’язку з тим, що в умовах повномасштабного воєнного вторгнення Росії на територію України багато громадян перемістилося або в межах самої країни, або виїхало за кордон. Громадяни, які вимушено покинули свою країну, відмовилися від налагодженого життя, почуваються роз’єднаними зі своєю спільнотою, з одного боку, а з другого – постали перед необхідністю болючої та неминучої інтеграції в нове суспільство. Для того щоб повернути собі почуття причетності, вони намагаються долучатися до спільних справ, проявляють готовність щось робити на користь загалу, прагнуть відновити звичні зв’язки з групою, яку вони покинули. У зв’язку з тим, що наразі психологія не має науково обґрунтованого інструментарію вивчення почуття причетності, ми вирішили зробити огляд наявних зарубіжних методик, предметом аналізу яких є саме почуття причетності.

Метою статті є теоретичний аналіз психологічного інструментарію дослідження почуття причетності суб’єкта.

Методологія: теоретико-порівняльний аналіз психологічного інструментарію дослідження почуття причетності суб’єкта.

За результатами проведеного дослідження перекладено на українську мову та проаналізовано п’ять психологічних методик, а саме: опитувальник почуття причетності «SOBI»; шкалу соціального зв’язку; загальну шкалу причетності; індекс зв’язку зі спільнотою, індекс залученості сім’ї до школи; короткий опитувальник «Почуття причетності в складних життєвих обставинах». Встановлено, що чотири вищепредставлені інструменти спрямовані на дослідження почуття причетності особи, яка перебуває у звичайних умовах, тоді як опитувальник «CSBS» розкриває особливості причетності суб’єкта, який перебуває в складних життєвих обставинах, таких, наприклад, як вимушена еміграція або тимчасовий прихисток.

Перспективи подальших досліджень вбачаємо в адаптації психологічного інструментарію для подальшого використання на українській вибірці, а також проведення порівняльного аналізу почуття причетності внутрішньо переміщених осіб і тих, хто знайшов тимчасовий прихисток в інших країнах унаслідок війни в Україні.

Валідизація методики «Діагностика міжособового непрощення в близьких стосунках» на українській вибірці

2024-01-05T15:21:36+02:00

Актуальність дослідження визначається дефіцитом методик діагностики прощення в міжособових стосунках, важливістю пошуку ефективних способів емоційної регуляції в міжособових стосунках, неоднозначністю концепту «прощення» у психології, браком емпіричних досліджень у цьому напрямі, можливостями використання валідизованих методик у психологічній консультативній роботі і в дослідницьких цілях.

Метою статті є виявити та проаналізувати дослідницький потенціал методики «Діагностика міжособового непрощення в близьких стосунках» авторів M. E. McCullough, K. C. Rachal, S. J. Sandage, E. L. Worthington, S. W. Brown, T. L. Hight (McCullough et al., 1998).

Методологія і наукові підходи. Перевірку валідності і надійності української версії методики здійснено на вибірці із 792 осіб (406 жінок і 386 чоловіків) віком від 18 до 60 років. Для перевірки конвергентної і дивергентної валідностей методики «Діагностика міжособового непрощення в близьких стосунках» (McCullough et al., 1998) застосовано такі психодіагностичні методи: 1) опитувальник «Шкала глибинної готовності до пробачення», автори: Л. Томпсон, Ч. Снайдер, Л. Хоффман (Thompson et al., 2005) в адаптації Е. Л. Носенко і А. В. Сокур (Носенко, & Сокур, 2018); 2) опитувальник «Шкала прощення як риси характеру», автори: Дж. В. Беррі, E. Л. Уортингтон, Л. Е. О’Коннор, Л. Парротт, Н. Г. Уэйд (Berry et al., 2005; Кравчук, 2020); 3) методика «Особистісна агресивність і конфліктність», автори: Є. Ільїн, П. Ковальов.

Результати. Методика «Діагностика міжособового непрощення в близьких стосунках» (McCullough et al., 1998) є інформативним психодіагностичним інструментом, який може бути рекомендовано до використання в психологічній консультативній роботі і в дослідницьких цілях. Методика характеризується хорошою внутрішньою узгодженістю і ретестовою надійністю.

Висновки. Емпіричні результати свідчать про належні конструктну, конвергентну, дивергентну валідності методики «Діагностика міжособового непрощення в близьких стосунках» авторів M. E. McCullough, K. C. Rachal, S. J. Sandage, E. L. Worthington, S. W. Brown, T. L. Hight.