Проблеми політичної психології

Сенс життя і щастя в логотерапії: Виклики соціальної та політичної імплементації

2025-06-11T14:32:35+03:00

Актуальність. Розглянуто можливість використання логотерапевтичного підходу як теоретичної основи для формування нових критеріїв суспільного та політичного розвитку, зокрема в контексті подолання екзистенційного вакууму та пошуку сенсу життя в умовах глобальних криз.

Мета дослідження полягає у вивченні і систематизації сучасних світових підходів до конституціоналізації щастя соціальної і політичної імплементації та порівняння їх із розумінням сенсу життя і щастя в логотеорії.

Методологічною основою дослідження є порівняльно-аналітичний підхід, що поєднує інтерпретацію філософських і психологічних джерел, статистичних даних аналіз сучасного контексту та екстраполяцію логотерапевтичних принципів на соціально-політичну площину. Особливу увагу приділено феномену екзистенційної фрустрації як спільному виклику для особистості і суспільства. Поняття щастя розглядається як індикатор відчуття наповненості сенсу життя, самореалізації та свободи волі на особистісному та суспільному рівнях, що збігається з розумінням щастя в логотеорії. Встановлено, що конституціоналізацію щастя вже впроваджено в багатьох країнах на державному рівні. Досліджено сучасні методики визначення та індексації рівня щастя окремих країн (наприклад, World Happiness Index). Проаналізовано урахування евдемоністичного підходу при індексації, розглянуто досвід окремих країн.

У висновках обґрунтовано доцільність імплементації логотерапевтичних ідей у сферу політичного дискурсу, зокрема через орієнтацію на сенс. Показано, що такі підходи можуть сприяти зростанню особистої відповідальності, розвитку автономної мотивації та формуванню засад гуманістично орієнтованої державної політики.

Межі дослідження визначаються його теоретичним характером; подальші дослідження можуть бути спрямовані на емпіричну перевірку висунутих гіпотез.

Практичне значення полягає в можливості формування нових освітніх і державних програм, що враховують глибинні екзистенційні потреби людини.

Соціальні наслідки пов’язані з потенційним зниженням рівня соціальної апатії, тривожності та політичного відчуження.

Штучний інтелект у виборчому процесі: нові виміри кіберзагроз і кібербезпеки

2025-06-11T14:32:33+03:00

Актуальність. У сучасному цифровому середовищі штучний інтелект дедалі частіше використовують як інструмент політичної комунікації, а також як засіб здійснення, нерідко деструктивного, впливу на виборців. Вибори, як один із ключових механізмів функціонування демократичних суспільств, трансформуються у складні, багатокомпонентні системи, вразливі до психологічних маніпуляцій. Генеративні моделі штучного інтелекту, здатні створювати переконливі тексти, аудіо- та відеоматеріали, стають новим викликом для безпеки виборчих кампаній, оскільки забезпечують масштабоване створення дезінформації і deepfake-контенту, спрямованого на конкретні групи виборців. Крім того, моделі опрацювання природної мови і системи предиктивної аналітики на основі великих масивів даних можуть використовуватися для мікротаргетингу політичних повідомлень. Це не лише суперечить етичним нормам, а й підриває принципи рівного доступу до інформації для всіх учасників виборчого процесу. Алгоритми, які визначають емоційний стан виборців, здатні підвищувати ефективність політичної реклами, але водночас призводять до маніпулювання емоційними станами, що спричинює викривлене сприйняття реальності.

Мета: дослідити основні сфери можливостей і загроз, які створює штучний інтелект у контексті виборчого процесу, та окреслити можливі підходи до стримування пов’язаних із цим загроз.

Результати. Проаналізовано психологічні і технологічні аспекти потенційного впливу технологій штучного інтелекту на політичні процеси, зокрема виборчі. Показано, що штучний інтелект породжує якісно нові кіберзагрози, здатні критично дестабілізувати виборчі процеси в різних країнах. Досліджено як деструктивний, так і конструктивний потенціал штучного інтелекту в контексті виборчих кампаній, проаналізовано сучасні тенденції використання ШІ в політичних цілях з урахуванням як технологічних інструментів впливу, так і методів захисту від новітніх загроз. Запропоновано основні стратегії протидії зловживанню штучним інтелектом у виборчих процесах, зокрема в нормативно-правовій, кібербезпековій та освітній сферах, із конкретизацією можливих заходів та прикладами їх реалізації, релевантними для сучасної України.

Психологічний зміст воєнно-політичних орієнтацій вірян московського патріархату

2025-06-11T14:32:31+03:00

Вступ. Аналіз воєнно-політичних орієнтацій вірян УПЦ (МП) має велике значення для оцінки стану і прогнозування розвитку політичної та релігійної свідомости українців. Ці орієнтації слід розглядати в контексті соціальної ідентичности, релігійних переконань, конфесійної належности, ідеологічних упереджень, взаємин між різними спільнотами, релігійної дискримінації, соціальних загроз і несправедливостей, політичної недовіри. Хоча в середовищі прихильників УПЦ (МП) переважають проукраїнські постави, проте мають місце й ухильні або проросійські, що зумовлює суперечливість становища церкви в суспільстві. Більшість вірян УПЦ (МП) заперечує сприймання їхньої церкви як суто проросійської, багато хто бачить її жертвою переслідувань.

Мета дослідження полягає у висвітленні воєнно-політичних орієнтацій вірян УПЦ (МП) на основі результатів психосемантичного моніторингу політичної свідомости українців.

Методологія. Опитано 1213 респондентів на всіх підконтрольних територіях за загальноукраїнською вибіркою. Основу анкети становили судження про актуальні сфери громадсько-політичного життя, зокрема з оцінкою московського патріархату. Анкета містила також запитання про низку соціально-психологічних постав респондентів.

Результати. 96 осіб (7.9%) визнали себе за прибічників УПЦ (МП). Із негативною оцінкою московського патріархату погодилися 79% респондентів, не погодилися – 7.7%. За результатами факторного аналізу оцінок суджень, які корелюють з оцінкою московського патріархату, виділилися чотири фактори: «проросійські політико-ідеологічні постави», «емоційно насичені патріотичні постави», «поєднання внутрішньо- і зовнішньополітичних орієнтацій», «оцінки війни та влади». Поряд із прихильністю до московського патріархату віряни УПЦ (МП) виявили менш позитивне (порівняно з більшістю респондентів) ставлення до незалежности України, українського патріотизму, єднання української нації, державної влади, поблажливіше оцінили проросійські нахили. Вони мають нижчий рівень задоволености із життя, соціального оптимізму, почуття особистої впливовости та інтернальности.

Висновки. Психологічне становище вірян УПЦ (МП) є двоїсто проблемним: з одного боку, їхні погляди певною мірою дисонують із проукраїнськими поглядами більшости суспільства; із другого боку, вони перебувають у стані істотного дискомфорту – як через незгоди з більшістю, так і через переживання реальних або позірних загроз. Брак суб’єктности знижує здатність зараджувати проблемній ситуації. Практичне значення результатів дослідження полягає в розкритті соціально-психологічної проблемности становища кількох мільйонів вірян УПЦ (МП) в українському суспільстві. Перспективи подальших досліджень можна вбачати в аналізі соціально-психологічних передумов долання дискомфорту в середовищі вірян УПЦ (МП), їхнього позитивного самовизначення в сучасному українському суспільстві, порозуміння з проукраїнською більшістю.

Формування простору педагогічного добробуту в часи війни: досвід колективного моделювання

2025-06-11T14:32:30+03:00

Актуальність дослідження. Під час війни питання добробуту та психічного здоровʼя набувають особливого значення, оскільки добробут – це не комфорт, а здатність творити життя, долати виклики та знаходити нові смисли. Учитель відіграє ключову роль у створенні психологічно безпечного середовища для учнів, підтримуючи їх у переживанні складних емоцій як наставник і друг. Освітянська спільнота накопичила наразі важливий досвід адаптації до викликів, який потрібно аналізувати і систематизувати для розвитку нових стратегій навчання.

Мета статті – ознайомити з досвідом педагогів столичного ліцею щодо колективного моделювання педагогічного добробуту, що може стати поштовхом для експериментування і застосування нових стратегій реагування в освітньому середовищі.

Методологія і наукові підходи. Для моделювання простору педагогічного добробуту використано концепт процвітання М. Селігмана PERMA. За опитувальником PERMA протягом 2021–2025 років опитано 410 респондентів – представників освітньої сфери. Також застосовано інструменти SWOT-аналізу, колективного моделювання і стратегічного планування.

Основні результати. Моделювання педагогічного добробуту ліцею охоплювало SWOT-аналіз, осмислення та наповнення педагогічними ідеями моделі М. Селігмана PERMA і стратегічне планування в процесі переходу до профільної освіти. Як основні чинники добробуту педагогів визначено педагогічні сенси, залученість до діяльності та досягнення, що підтверджено опитуванням 410 респондентів протягом 2021–2025 років. Виокремлено сильні сторони ліцею, серед яких прогресивне адміністрування, мотивація учнів і вчителів, креативність та здатність до адаптації, водночас визначено ризики – перевантаженість освітян та учнів, нестача фінансування і молодих фахівців. Адаптовано концепцію PERMA для роботи у сфері психічного здоров’я та педагогічного добробуту, диференційовано завдання для самостійного виконання і ті завдання, що потребують зовнішньої підтримки. Розроблено комплекс заходів з розбудови мотиваційного освітнього середовища, формування лідерських навичок, модернізації простору та підвищення якості освіти, спрямованих на розвиток вступника як вмотивованої особистості та формування випускника з високими знаннями, критичним мисленням та громадянською позицією.

Висновки. Педагоги ліцею самостійно формують простір добробуту, що є не офіційною вимогою, а їхнім внутрішнім прагненням до змін, заснованим на реальному досвіді. Учителі не чекають зовнішньої підтримки, а активно створюють комфортне освітнє середовище власними силами, інтегруючи креативність і відповідальність. Популяризація таких ініціатив сприяє оздоровленню освітньої системи, демонструючи ефективність автономного педагогічного підходу.

Перспективи подальших досліджень і розвідок полягають у пролонгованому дослідженні започаткованих ініціатив щодо формування простору педагогічного добробуту, посильного науково-методичного сприяння зазначеній ініціативі та поширенню досвіду серед інших зацікавлених колективів та освітянських спільнот.

Перспективи розроблення інструментарію дослідження інформаційної поведінки щодо екологічної інформації в умовах війни

2025-06-11T14:32:28+03:00

Актуальність дослідження: вивчення інформаційної поведінки щодо екологічної інформації під час війни та післявоєнної відбудови має вирішальне значення для зменшення безпосередніх екологічних ризиків та підтримання сталого відновлення, адже на проекологічні настановлення та поведінку, як і на поведінку у відповідь на наявні екологічні і техногенні ризики, суттєво впливає те, як люди взаємодіють з інформацією. Наразі немає спеціалізованих інструментів для вивчення унікальних характеристик інформаційної поведінки в екологічному контексті, і розроблення такого інструменту має важливе значення для подальших досліджень у цій галузі, так само як отримані результати можуть бути використані в практичних сферах, як-от ризик-комунікації та формування екологічної грамотності.

Мета статті: аналіз психометричних показників надійності та валідності розробленого опитувальника «Інформаційна поведінка щодо екологічної інформації» та результатів дослідження з його застосуванням.

Методологія. Дослідницький факторний аналіз з використанням аналізу основних компонент з ротацією Varimax проведено на відповідях 129 учасників на запропоновані 37 питань, які стосувалися різноманітних аспектів інформаційної поведінки щодо екологічної інформації. Внутрішня узгодженість пунктів, включених у фактори, оцінювалася за допомогою коефіцієнта надійності альфа Кронбаха.

Результати. Визначено компоненти інформаційної поведінки: пошук інформації, ненавмисне отримання інформації, залученість до інформації (когнітивний і афективний компоненти), уникнення та ігнорування інформації, обмін інформацією. На основі проведеного факторного аналізу вибудувано чотирифакторну структуру, фактори якої можна охарактеризувати як певні типові патерни поведінки: «скептична і байдужа інформаційна поведінка», «проактивна інформаційна поведінка», «сприйнятливе і рефлексивне залучення до екологічної інформації», «уникання інформації про навколишнє середовище». Пункти, включені у фактори, продемонстрували досить високу внутрішню узгодженість серед усіх виокремлених факторів: фактор 1 мав альфа 0,86, фактор 2 – 0,79, фактор 3 – 0,73, фактор 4 – 0,75 відповідно.

Перспективи подальших досліджень полягають у перевірці даних первинних розвідок на більшій вибірці досліджуваних та підтвердженні отриманих результатів.

Кореляційно-факторно-кластерне моделювання як інструмент прогнозування соціальних змін

2025-06-11T14:32:27+03:00

Актуальність. У статті представлено обґрунтування продуктивності застосування кореляційно-факторно-кластерного моделювання для уточнення типології моделей економічної поведінки та прогнозування динаміки соціально-економічних змін.

Основними завданнями дослідження були: диференціація типології, апробація інструментарію і верифікація показників, що дає змогу уточнити лінії аналізу і підвищити якість прогнозу.

Методологія. Кореляційно-факторно-кластерну модель, отриману з використанням статистичних програм R та Excel, утворили чотири суперкластери, а також кластери першого, другого і третього порядків.

Результати. Емпірично виявлені суперкластери загалом відповідають типам (моделям економічної поведінки), визначеним на етапі теоретичного аналізу, однак не тотожні їм. Аналіз індикаторів, які їх утворили, дав змогу уточнити показники типів та назву одного з них. Кластери різних порядків, які увійшли до суперкластерів, репрезентують підтипи кожного з них. Загалом виокремлено 15 підтипів, наявність яких на етапі теоретичного аналізу не була очевидною. Індикатори, які утворили підтипи, дають уявлення про реальний рівень практик представників кожного з типів. Імовірність дрейфу підтипів допомагає суттєво уточнити прогноз динаміки соціально-економічних змін.

Практична значущість дослідження. За результатами моделювання вдалося не лише відкоригувати і деталізувати типологію моделей економічної поведінки, а й визначити додаткові показники, на основі яких має конструюватись інструментарій для збирання даних і прогнозування динаміки соціально-економічних змін.

Перспективи досліджень. Запропонований підхід видається продуктивним не лише для прогнозування сценаріїв розвитку соціальної ситуації, а й для уточнення та диференціації соціально-психологічних типологій з мінімальними затратами на етапі пошукових досліджень.

Державна освітня політика щодо національної ідентифікації молоді та її розвиток в умовах воєнного часу

2025-06-11T14:32:25+03:00

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю формування державної освітньої політики щодо ідентифікації молоді в умовах воєнного часу, яка має охоплювати всі проблемні моменти, включно з розвитком національної ідентичності на деокупованих територіях.

Мета дослідження полягає в окресленні основних напрямів державної освітньої політики щодо національної ідентифікації молоді в умовах воєнного часу та науково-методичного супроводу розвитку національної та громадянської ідентичності молоді деокупованих територій.

З огляду на результати емпіричного дослідження регіональних особливостей прояву національної ідентичності в уявленнях молоді про власне майбутнє визначено напрями розвитку національної ідентичності молоді різних регіонів.

Результати. Виявлені завдяки дослідженню регіональні відмінності та об’єднавчі компоненти в національній ідентифікації молоді варто брати до уваги, коли йдеться про трансформування державної освітньої політики в Україні. Спільні елементи в баченні молоддю власного майбутнього і майбутнього країни, в її уявленнях про типового представника власного регіону можна використовувати як основу для організації діалогу між представниками різних груп і регіонів, реалізації відповідної інформаційної політики, спрямованої на єднання українців. Запропонована технологічна схема розроблення сценаріїв розвитку національної ідентичності в освітньому просторі передбачає певні послідовні кроки для визначення можливих варіантів розвитку національної ідентичності в освітній сфері. Науково-методичний супровід розвитку національної та громадянської ідентичності молоді деокупованих територій доцільно здійснювати за такими напрямами: інформаційний; діагностичний; розвивальний; консультативний; навчальний; апробаційний; популяризаційний.

Перспективи дослідження полягають у створенні засад науково-методичного супроводу розвитку національної та громадянської ідентичності молоді деокупованих територій України.

Психоедукація для медіа щодо травмоусвідомленої та екологічної журналістики під час війни

2025-06-11T14:32:24+03:00

Актуальність. Висвітлення травматичних подій у медіа є критично важливим для суспільства під час війни, але водночас пов'язане з ризиками для психічного здоров'я як журналістів, так і їхніх джерел. Концепція травмоусвідомленої журналістики стає особливо актуальною, оскільки пропонує продуктивні підходи для мінімізації ретравматизації, захисту гідності і забезпечення безпеки постраждалих, а також підтримання належного психологічного стану самих медійників та аудиторії.

Мета статті – розглянути ключові психологічні аспекти висвітлення травматичних подій у медіа, серед яких загрози психічному здоров’ю журналістів, етичні дилеми і стратегії застосування принципів травмоусвідомленої журналістики для відповідального та якісного висвітлення кризових ситуацій.

Методи і методологія. Стаття ґрунтується на теоретичному аналізі наукових публікацій, рекомендацій міжнародних організацій (зокрема ЮНЕСКО і Dart Center for Journalism and Trauma), а також практичного досвіду фахівців у галузі травмоінформованої журналістики (наприклад, Джо Гілі і Тейлор Блеклі). Застосовано описовий і аналітичний методи для систематизації та інтерпретації накопичених знань з досліджуваної проблематики.

Результати. Представлено обґрунтування необхідності застосування травмоусвідомленого підходу в журналістиці, особливо під час висвітлення подій, пов'язаних з війною та стражданнями. Виокремлено ключові принципи цього підходу, як-от мінімізація шкоди, емпатія, повага до автономії постраждалих та забезпечення інформованої згоди. Надано практичні рекомендації для журналістів щодо підготовки до інтерв'ю, проведення бесіди та піклування про власне ментальне здоров’я. Підкреслено важливість усвідомлення потенційних упереджень та культурних особливостей під час висвітлення травматичних подій. Побудовано модель травмоусвідомленої журналістики в умовах війни.

Висновки. Висвітлення травматичних подій вимагає від журналістів не лише професійних навичок, а й глибокого розуміння психологічних проявів і наслідків травми. Дотримання принципів травмоусвідомленої журналістики, включно з етичною взаємодією з постраждалими, забезпеченням інформованої згоди та мінімізацією потенційної шкоди для всіх учасників інформаційного процесу, є ключовим для відповідального та якісного висвітлення подій. Водночас для журналістів, які регулярно стикаються з травматичним контентом, важливо усвідомлювати власні психологічні межі і використовувати ефективні стратегії самозахисту.

Перспективи подальших досліджень. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на вивчення ефективності різних моделей травмоусвідомленої журналістики в контексті висвітлення війни в Україні, розроблення практичних інструментів та протоколів для медіаорганізацій, а також оцінювання впливу травмоінформованого контенту на психологічний стан аудиторії

Типи культурної ідентифікації молоді різних регіонів України

2025-06-11T14:32:22+03:00

Актуальність дослідження особливостей культурної ідентифікації учнівської та студентської молоді різних регіонів України зумовлена усвідомленням необхідності вирішення завдання адаптації й інтегрування внутрішньо переміщених осіб до відмінних соціокультурних традицій та місцевого населення регіонів – до змінених унаслідок повномасштабної війни росії проти України умов життя. А отже, постає питання необхідності врахування етнокультурних особливостей населення різних регіонів України в державній освітній політиці.

Мета дослідження полягала у виявленні регіональних особливостей культурної ідентифікації молоді, які слід брати до уваги в державній освітній політиці.

За результатами емпіричного дослідження визначено основні типи культурної ідентифікації української молоді: прихильний, відчужений, амбівалентний, які мають певну специфіку в різних регіонах. Проаналізовано їхні сильні і проблемні сторони, які є перспективними з погляду подальшого трансформування освіти. З’ясовано, що визначальним типом культурної ідентифікації молоді є прихильний, який варіює певним чином у регіонах: позитивно-прихильний – у Центральному, Східному й Західному і залучено-прихильний – у Північному й Південному. Виявлено, що відчужений тип культурної ідентифікації молоді представлений у регіонах так: відчужено-знецінювальний – у Центральному, Східному і Південному; відчужено-зневажливий – у Північному та відчужено-проєвропейський – у Західному. Встановлено наявність амбівалентного типу культурної ідентифікації у молоді Центрального і Східного регіонів, тоді як для Західного регіону характерним виявився емоційно-приєднаний, для Південного – меншовартісний, а для Північного – більш нейтральний емоційно-вразливий. Виокремлено основні чинники, що визначають регіональні особливості культурної ідентифікації учнівської та студентської молоді: 1) зв’язок з українською (народною) культурою; 2) цінування-знецінення надбань і традицій власної культури; 3) модальність ставлення до свого народу.

Практична значущість. За результатами дослідження зроблено такий висновок: в освітніх програмах культурного спрямування варто враховувати, що для молоді Центрального, Східного і Західного регіонів визначальним є емоційно-ціннісний аспект переживання зв’язку з культурними традиціями народу, тоді як для молоді Північного та Південного – поведінковий, який реалізується шляхом залучення до культурних традицій, посилення інтересу до української культури та бажання її підтримувати.

Предиктори індивідуальної та соціальної адаптованості до стресогенних факторів війни: теоретичний аналіз

2025-06-11T14:32:20+03:00

Вступ. Дослідження присвячене вивченню основних предикторів індивідуальної та соціальної адаптивності до стресогенних обставин, спровокованих повномасштабною військовою агресією рф проти України у 2022 році.

Метою статті є аналіз сучасних теорій індивідуальної та соціальної адаптивності до стресогенних факторів війни.

Методологія дослідження передбачала використання загальнонаукових методів аналізу, синтезу, узагальнення, абстракції та порівняння. Теоретичними матеріалами дослідження слугували публікації, що індексуються в провідних наукових базах даних Scopus, Web of Science.

Основні результати. Досліджено сучасні підходи до теоретичного базису аналізу адаптивності до стресогенних чинників у зіставленні з підходами резильєнтності, копінг-стратегій, стресостійкості. Охарактеризовано найбільш популярні теоретичні підходи, презентовані в сучасному науково-практичному полі. Ідентифіковано предиктори дотичних до адаптивності явищ, зокрема аспекти колективної стійкості; виокремлено основні чинники індивідуальної і колективної стійкості. Охарактеризовано типологію колективної стійкості у вимірах індивідуальної, спільнотної і суспільної стійкості. Визначено основні фактори вразливості, що диференціюються за рівнем впливу загроз, травм, небезпек під час війни в Україні. Обґрунтовано основні концепти теорії Psychological Adaptation Theory авторства Yoesoep Edhie Rachmad у контексті українських реалій. Реалізовано розширену аналітику стратегії соціально-психологічного прогнозування. Встановлено, що рівень індивідуальної і колективної адаптованості українців до стресогенних факторів воєнного стану детермінується резильєнтністю до труднощів і здатністю до швидкої регенерації.

Висновки. Завдяки дослідженню узагальнено актуальні наукові теорії у сфері адаптивності і резильєнтності населення України в індивідуальному і соціальному контекстах у період воєнного стану. Обґрунтовано необхідність удосконалення психологічного інструментарію для нівелювання деструктивного впливу стресогенних факторів війни та створення потенціалу регенерації.

Ідентифікація соціально-психологічних чинників колабораційної діяльності педагогів на прикладі окремих судових рішень

2025-06-11T14:32:19+03:00

Актуальність. Ідентифікація соціально-психологічних чинників колабораційної діяльності (співпраці з ворогом) педагогів на тимчасово окупованих територіях як осіб, відповідальних за освіту і виховання наступних поколінь громадян України, є важливим напрямом комплексного дослідження колабораційної діяльності для запобігання та протидії цьому феномену.

Мета роботи – ідентифікувати наявність соціально-психологічних чинників колабораційної діяльності педагогів на тимчасово окупованих територіях на основі аналізу судових рішень щодо відповідної категорії справ.

Методологія. Для детального контекстуального огляду та порівняння показань засуджених і свідків у п’яти судових рішеннях, винесених судами першої та апеляційної інстанцій у різних регіонах України в справах щодо педагогів, звинувачених у колабораційній діяльності за статтею 111-1 ч. 3 Кримінального кодексу України, використано метод аналізу кейсів (порівняльний case-study) у поєднанні із соціально-психологічними дослідженнями конформізму, підпорядкування, групоцентризму та фамілізму.

Результати. Встановлено, що колабораційна діяльність педагогів на тимчасово окупованих територіях зумовлюється, зокрема, соціально-психологічними чинниками, як-от: конформізм, підпорядкування, фамілізм і групоцентризм. Педагогічний колектив розглянуто як формальну позитивно референтну групу, що вирізняється специфікою внутрішньогрупової взаємодії, викликаною як історичними традиціями, так і реаліями сьогодення, насамперед особливостями міжособистісної взаємодії – високим ступенем авторитарності і конформізму. Показано, що групові норми педагогічного колективу, а також позиція його лідера суттєво впливають на дії педагогів, особливо в ситуації війни та окупації, – як у бік співпраці всього педагогічного колективу з окупантами, так і, навпаки, у бік рішучого опору педагогів навчального закладу впровадженню освітніх стандартів держави-агресора та ворожій пропаганді. Закладено підґрунтя для подальшого дослідження цієї проблеми.

Проблеми єдності українського суспільства в соціальних уявленнях вітчизняної молоді

2025-06-11T14:32:17+03:00

Актуальність дослідження зумовлена соціальною значущістю феноменів єдності та згуртованості українського суспільства як у поточному періоді російсько-української війни, так і на етапі післявоєнної відбудови країни.

Мета дослідження полягає у вивченні соціальних уявлень вітчизняної молоді про конфліктогенні чинники, що негативно позначаються на єдності українського суспільства, а також зв’язку цих уявлень із соціодемографічними характеристиками та рівнем патріотизму.

Методи і методологія. Онлайн-дослідженням (вересень 2024 р.) охоплено 449 студентів (віком 17-35 років; 83% – жінки, 17% – чоловіки) з різних регіонів України (Північ, Центр, Захід, Схід, Південь). Використано авторську анкету з елементами суб’єктивного шкалювання (для вивчення негативного ставлення до певних соціальних груп українського суспільства, прогнозування конфліктів між ними) та шкалу патріотизму з опитувальника «Громадянська ідентичність» І. Петровської.

Основні результати і висновки. Негативні оцінки молоді найбільше стосуються таких груп, як особи з проросійськими політичними поглядами і ті, хто добровільно пішов на співпрацю з російськими окупантами. Оцінки молоді щодо суспільної поширеності негативних настановлень щодо цих і низки інших соціальних груп дещо перевищують власні критичні оцінки щодо них. Прогнозування молоддю імовірних соціальних конфліктів в основному спирається на уявлення про протистояння прибічників України/росії, вірян ПЦУ/УПЦ МП, осіб, що воювали / не воювали, є симпатиками/антипатиками чинного Президента країни. Стать і вік загалом є менш вагомими чинниками критичних соціальних уявлень молоді щодо певних соціальних груп порівняно з регіоном проживання та рівнем патріотизму. Останній є доволі значущим чинником уявлень про суспільну єдність, зумовлюючи більш критичні оцінки низки соціальних груп. Зроблено висновок, що ультрапатріотичні настановлення можуть відігравати не лише об’єднавчу, а й, навпаки, дезінтеграційну роль.

Перспективи подальших досліджень пов’язані з виявленням інших соціально-психологічних чинників, що зумовлюють уявлення молоді про соціальну єдність та можуть негативно позначатися на останній.

Опанування самотності в умовах війни: ідентичнісні наративи ВПО (якісний аналіз кризових, ресурсних та емоційно забарвлених ідентичностей за методикою tst)

2025-06-11T14:32:16+03:00

Актуальність дослідження. Повномасштабна війна в Україні значно загострила як соціально-психологічні, так і екзистенційні виклики, пов’язані з досвідом самотності – особливо серед внутрішньо переміщених осіб (ВПО), які втратили не лише домівки, а й стабільні соціальні ролі та ідентифікаційні опори. У цьому контексті питання самовизначення та подолання ідентичнісної кризи набуває особливої психологічної актуальності.

Мета дослідження – проаналізувати ідентичнісні наративи українських ВПО крізь призму переживання та опанування почуття самотності, з особливою увагою до емоційно вразливих, ресурсних та кризових самоописів, отриманих за допомогою методики «Хто я?» (TST).

Методологія. У дослідженні взяли участь 63 респонденти – внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованих регіонів України, які нині проживають у різних областях, зокрема в місті Київ. Збирання даних здійснювалося у форматі відкритого завдання на самовизначення за методикою TST. Отримані висловлювання проаналізовано з використанням змішаного підходу до кодування: категоріального, якісного та змістового. Відповіді класифіковано за категорією ідентичності, емоційною валентністю та рівнем ресурсності. Особливу увагу приділено профілям з ознаками психологічної вразливості, втрати цілісності або суперечливих самоописів.

Результати. Більшість ВПО конструюють ідентичність через соціальні ролі (71,4%), передусім родинні та професійні. Водночас значна частина відповідей містить ознаки емоційного виснаження, фрагментації ідентичності та екзистенційної дезорієнтації. Загалом переважають позитивно забарвлені та ресурсні ідентичності, однак приблизно 10% вибірки становлять кризові, або межові, профілі, що вирізняються негативною або іронічною формою вираження. Зафіксовано сильний зв’язок між емоційною валентністю і ресурсністю (V Крамера = 0,57), тоді як зв’язки з віком і статтю статистично незначущі.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Ідентичнісні профілі ВПО в Україні відображають складну динаміку травматичного досвіду, адаптації та пошуку сенсів. Кризові самоописи є не лише індикаторами вразливості, а й потенційними точками психологічної трансформації. Методика TST довела свою гнучкість у фіксації як стабільних, так і порушених компонентів ідентичності в умовах вимушеного переміщення та соціальної нестабільності.

Інтегративна модель медіаактивного посттравмівного зростання

2025-06-11T14:32:15+03:00

Актуальність. Статтю присвячено теоретичному розгляду питання посттравмівного зростання особистості та розробленню новітньої моделі посттраматичного зростання в сучасному медійному світі. Особливістю війни, яку росія веде проти України, є те, що в ній, крім звичайної зброї, використовується інформаційна. Така гібридна війна вимагає від людей належного рівня медіакомпетентності, що передбачає медіаграмотність і медіаактивність. У сучасному світі медіаактивність є невід’ємною частиною життя, і вона може як сприяти особистісному розвитку, так і мати негативні наслідки. В Україні це дослідження має надзвичайне значення через масштабні травмівні події, які переживають як військові, так і цивільні.

Мета статті: представити засновану на застосуванні медіатворчості інтегративну модель медіаактивного посттравмівного зростання особистості.

Методологія. Теоретичний аналіз наукової літератури з питань посттравмівного зростання особистості, порівняння наявних моделей посттравмівного зростання, моделювання нової сучасної моделі посттравмівного зростання, узагальнення результатів аналізу.

Результати. Розглянуто наявні моделі посттравмівного зростання особистості: функціонально-дескриптивну модель Тедескі – Калхуна (R. Tedeschi, L. Calhoun), психолого-філософську модель Пападопулоса (R. Papadopoulos), біопсихосоціальну модель Хрістофера (M. Christopher), особистісно-центровану модель Джозефа (S. Joseph). Розкрито залежність життя і діяльності сучасної людини від медіа, необхідність розвитку медіакомпетентності, медіаграмотності та медіаактивності. Описано інтегративну модель медіаактивного посттравмівного зростання особистості (T. Filkina), що є результатом інтеграції інформаційно-цифрових технологій і психотерапії.

Практичне значення результатів. Сучасну інтегративну модель медіаактивного посттравмівного зростання покладено в основу психологічної програми, яка передбачає використання медіатворчості для посттравмівного зростання.

Перспективи дослідження полягають в емпіричній верифікації моделі медіаактивного посттравмівного зростання особистості та виявленні практичної ролі медіатворчості для посттравмівного зростання особистості.

Патріотичний складник ціннісно-світоглядної стратегії цифровізації суспільства та освіти в умовах війни

2025-06-11T14:32:13+03:00

Актуальність дослідження полягає у виявленні потенціалу патріотизму як сукупності розвинених духовно-моральних якостей, когнітивних, практичних умінь в умовах цифровізації суспільства, освіти і довготривалої війни.

Мета статті – визначити патріотичний складник ціннісно-світоглядної стратегії Концепції цифрової медіаосвіти та способи її оптимізації в кіберпросторі.

Методологічні засади. Дослідження базується на засадах цифрового гуманізму, зокрема на таких духовно-моральних принципах, як підтримання людиноцентризму в протидії дегуманізації війною, а також права людини на свободу самовираження та її моральної відповідальності за свої дії в кіберпросторі; на засадах Концепції цифрової медіаосвіти воєнного і повоєнного суспільства; на медіапсихологічній моделі стратегій патріотичної цифрової поведінки.

Результати дослідження. Здійснено огляд теоретико-методологічних напрацювань у ціннісно-світоглядному контексті і на засадах філософії цифрового гуманізму. Уточнено медіапсихологічну модель патріотичної активності користувачів у кіберпросторі. Доповнено суть стратегій патріотичної активності в умовах цифровізації суспільства та інформаційної війни. Окреслено тактики стратегій і ментально-когнітивні, практичні вміння, які їх забезпечують.

Перспективи практичного застосування результатів дослідження полягають в оптимізації патріотичного виховання умовах цифровізації суспільства, освіти і довготривалої війни, зокрема в сприянні формуванню адекватної цифрової патріотичної поведінки молоді в кіберпросторі.

Виклики цифровізації: межі медіаопосередкованості психологічної допомоги та освітнього процесу

2025-06-11T14:32:12+03:00

Актуальність. Модернізація освіти відповідно до вимог суспільного прогресу є відображенням розвитку інформаційного суспільства. Дослідження цифрової трансформації освіти мають бути зосереджені на пошуку оптимального балансу між уже сформованими традиційними підходами і впровадженням нових цифрових компонентів, оскільки визначена науковцями низка переваг цифрової освіти викликає запитання.

Метою дослідження є експертне порівняння фахівцями різних форматів роботи у сфері освіти в умовах цифровізації суспільства в часи війни.

Методологія. Критеріями для порівняння форм роботи в галузі освіти та психології в різних форматах ‒ онлайн і «наживо» ‒ були: ставлення до різних форматів роботи; спектр можливостей; енерговитрати; можливість забезпечити конфіденційність, безпеку, комфорт, емоційний зв’язок з клієнтом / учнем / студентом у різних форматах роботи. В експертному опитуванні, яке проводилося за допомогою онлайн-форми та групових інтерв’ю, взяли участь 86 осіб. Роль експертів виконували психологи освіти, викладачі та вчителі, які відрізнялися особливостями професійної роботи, використанням медіа в професійної діяльності; оцінювався рівень їхньої медіатворчості і медіаграмотність. Опрацювання даних опитування (контент-аналіз відповідей на відкриті питання, математична статистика) дало змогу виокремити складники освіти і психологічної допомоги, які не можна цифровізувати.

Результати. Серед можливостей онлайн-формату роботи респонденти визначили: комфорт фахівця, розширення його професійних можливостей, комфорт клієнта / студента. Переваги роботи «наживо» оцінюються переважно під кутом зору професійних можливостей з погляду досягнення найкращого результату. Серед недоліків онлайн-роботи ‒ технічні негаразди, обмеженість використання професійних інструментів, фізичний дискомфорт. «Мінусів» роботи віч-на-віч значно менше, а для 20 % респондентів їх узагалі немає. Найбільш важливим в онлайн-форматі роботи є технічне забезпечення, власний комфорт і безпека фахівців, доступність послуг для отримувачів. Вирішення професійних завдань хвилює респондентів під час роботи в онлайновому форматі значно менше. Водночас 12 % респондентів не бачать переваг онлайн-роботи; на їхню думку, в онлайн-форматі не вистачає тілесності, інструментарію та можливостей застосування різних інструментів роботи, живого спілкування, якості контакту, обміну емоціями, більшої зосередженості на процесі.

Висновки. Освіта і сфера психологічної допомоги особистості не обмежуються передаванням інформації, а містять емоційний і тілесний складники. Можемо підсумувати, що медіаопосередкованість призводить до погіршення взаєморозуміння, налагодження контакту, взаєморозпізнавання емоцій під час навчальних чи психологічних занять, що впливає на досягнення їхніх цілей.