Проблеми політичної психології

Історико-культурна картина світу та історична травма українців

Павло Горностай — 2024-07-07

Актуальність дослідження полягає у важливості відновлення автентичної історії України в контексті загальноєвропейської історії, реабілітації зруйнованої історико-культурної картини світу українців, щоб зробити її надбанням історичної пам’яті та національної ідентичності.

Мета статті полягає в обґрунтуванні поняття історико-культурної картини світу; з’ясуванні зв’язків історичної та культурної ідентичностей з генезисом історичних та культурних травм українців; окресленні можливих шляхів зцілення від наслідків даного типу колективної травми.

Методологія та наукові підходи. В роботі використаний історико-психологічний та політико-психологічний аналіз джерел, що містять історичний досвід колективних травм; було охоплено щонайменше тисячолітній період історії України та інших народів.

Результати. Історико-культурна картина світу – це система індивідуальних та колективних усталених уявлень, міфів, сюжетів художніх творів та інших продуктів психіки щодо історії в цілому з наголосом на ієрархічну систему історії культури. Через відносини України з Московією відбувалось привласнення української історії та культури, утиски мови. В результаті цього була суттєво деформована історико-культурна картина світу українців, що є особливою і практично недослідженою історичною травмою. Її наслідками є руйнування історичної пам’яті, історичної та культурної ідентичностей, часткова історична амнезія українців, формування комплексу національної меншовартості. Цей історичний контекст певним чином вплинув на російсько-українську війну. Історичні травми України могли стати травмами, несумісними з життям з ризиком зникнення її як історичного суб’єкта – втратою національної ідентичності та історичної пам’яті. В роботі даються характеристики російської та української історичних картин світу, їх значення для історії та сьогодення.

Практична значущість, висновки та перспективи. Відновлена історико-культурна картина світу сприятиме утвердженню України в смисловому полі демократичної цивілізації і позбавить агресію Росії основного сенсу, що допоможе остаточно перемогти її в інформаційній війні. На рівні суспільства це створить сприятливу соціально-психологічну атмосферу, в якій стане можливою терапія наслідків колективних травм. Перспективи подальших досліджень полягають у розробці соціально-психологічної концепції історико-культурної картини світу та методів її формування.

Соціальна згуртованість суспільства: теорія і практика

Наталія Довгань — 2024-07-07

Мета дослідження – визначити основні елементи соціальної згуртованості суспільства, що опосередковують єднання.

Методологія. Метааналіз теоретичних і політичних джерел як систематичний огляд та об'єднання актуальної інформації використано для конкретизації теоретичного змісту й особливостей практичного застосування в науковій і політичній площині концепції соціальної згуртованості.

Результати. Розглянуто стратегії впровадження наукової концепції соціальної згуртованості в політичну площину сучасної Європи. Описано розгортання в політичному дискурсі України концепції соціальної згуртованості згідно з територіальними і національними особливостями держави, актуальними викликами сьогодення. Незважаючи на варіативність конструктів досліджуваного концепту, виявлено збіги щодо його вимірів та основних елементів у політичному дискурсі Ради Європи, Європейського Союзу, Світового банку та базових теоретичних концепціях академічного дискурсу. З’ясовано, що соціальну згуртованість розглядають переважно у трьох аспектах єднання суспільств: культурно-територіальному, державно-управлінському та соціального капіталу; елементи вимірів соціальної згуртованості можна класифікувати за характеристикою відносин у суспільстві, характером прояву, сферами діяльності, розташуванням у просторі, характером відносин і взаємодій.

Висновки. Формування стратегій єднання й упровадження в політику сучасної Європи концепції згуртованості реалізується політичними мегаа́кторами і макроа́кторами для підвищення стійкості суспільств до соціальних конфліктів. Якість життя як в академічному, так і в політичному дискурсі не вважається показником соціальної згуртованості суспільства, тоді як метою політики гуртування є поліпшення добробуту – надання прав і рівних можливостей громадянам.

Перспективи досліджень полягають в емпіричному вивченні проблеми соціальної згуртованості, що, поза сумнівом, сприятиме концептуальній ясності щодо змістовності досліджуваного феномену, (дез)інтеграційних процесів, які вирують у суспільстві, і перспектив та наслідків гуртування.

Особливості прояву патріотизму в умовах цифровізації суспільства, освіти та інформаційної війни

Наталія Череповська — 2024-07-07

Актуальність дослідження. Цифровізація суспільства, освіти і російсько-українська війна, інформаційно-ідеологічна зокрема, зумовлюють трансформування духовно-моральних практик людини, у тому числі патріотизму. Особливості прояву патріотизму в кіберпросторі часом становлять певну соціальну, медіапсихологічну проблему, яка полягає в неадекватному розумінні провокативного контенту в цифрових медіа, що викликає емоційне і не завжди етичне реагування на нього. Також проблема прояву патріотизму в соціальних мережах виявляється в невмінні створювати якісний оригінальний патріотичний медіаконтент.

Мета роботи – розроблення медіапсихологічної моделі розвитку провідних стратегій оптимальної патріотичної активності молоді в соціальних мережах.

Методологічні засади. Стаття є оглядовою і спирається на аналіз та узагальнення: нормативно-правових документів з національно-патріотичного виховання; теоретичних напрацювань з цифровізації українського суспільства, освіти; практичних розробок, які висвітлюють досвід освітян у сфері розвитку національно-патріотичного виховання за допомогою ІКТ тощо.

Результати дослідження. Створено медіапсихологічну модель розвитку конструктивного прояву патріотизму в кіберпросторі. Модель пропонує два основних напрями розвитку патріотизму в кіберпросторі: 1) стратегію медіаграмотності як формування когнітивно-практичних умінь протидії пропагандивному медіацифровому контенту; 2) стратегію медіатворчості як розвитку самомотивації щодо цілеспрямованого просування українських цінностей у форматі наявного медіацифрового контенту, а також створення власного, оригінального контенту проукраїнського, патріотичного змісту.

Перспективи дослідження зазначеної теми полягають у моделюванні та верифікації патріотичного складника в кіберпросторі у контексті цифрового гуманізму; визначенні етичних критеріїв вербального і візуального цифрового контенту; проведенні якісного аналізу та виявленні етичних/неетичних тенденцій патріотичного контенту в українському сегменті кіберпростору.

Психологічні параметри медіатравматизації: результати фокус-групових досліджень

Любов Найдьонова — 2024-07-07

Актуальність. Виявлення особливостей та динаміки медіаспоживання інформації про події війни потрібне для розуміння способів зменшення стресового навантаження і профілактики проблем психічного здоров’я. Попри наявні дослідження медіатравматизації специфіку впливу висвітлення війни на вразливі категорії населення України досі не вивчали.

Мета статті – представлення результатів першого етапу дослідження найбільш травматичних елементів медіаобразів війни на основі вивчення практик медіаспоживання та емоційних реакцій на висвітлення в медіа воєнних подій.

Методи і методологія. Методом фокус-групового інтерв’ю в лютому-березні 2024 р. опитано 60 осіб із чотирьох вразливих соціальних груп, як-от: сім’ї комбатантів, внутрішньо переміщені особи, громадяни з досвідом воєнної міграції за кордон та наступної репатріації, фінансово малозабезпечене населення. Для подальшого аналізу використано модель диференціальної чутливості до медіаефектів.

Результати. Виявлено спільну для різних груп динаміку медіаспоживання протягом двох років повномасштабного вторгнення, а саме зменшення перегляду пов’язаного з війною контенту: чим сильніша емоційна реакція глядача, тим відчутніше зменшення перегляду. Найбільш травматичними характеристиками медіапродукції є відеоформат повідомлень, контрастні порівняння образів довоєнного і теперішнього буття, неочікуваність раптової появи візуальних образів війни без змоги завчасно контролювати перегляд.

Висновки і перспективи подальших досліджень. Моральним виміром медіатравматизації під час медіаспоживання новиного контенту про війну є відчуття несправедливості; специфічні медіатригери опосередковуються процесами особистої ідентифікації; частина досвіду медіаспоживання залишається малорефлексованою і змішаною. Психологічні параметри медіавпливу слабо представлені в результатах фокус-груп, а відповідно потребують експериментального дослідження. Перспективи подальшого дослідження визначаються спрямованістю на практичний результат – зменшення ризиків медіатравматизації через розроблення рекомендацій для системи освіти і психологічних рекомендацій для медіаіндустрії.

Концепція цифрової медіаосвіти: обґрунтування необхідності змін в умовах тривалої війни

Любов Найдьонова — 2024-07-07

Актуальність. Очевидність існування поряд інформаційної і гарячої війни ставить більш ясні цілі протидії ворожим інформаційним впливам. Повномасштабне вторгнення відображає тривалу історію гібридних інформаційних втручань, але інколи й маскує гібридний характер кривавої війни. Постійні інформаційно-психологічні операції, дезінформація і пропаганда вимагають від громадян особливих умінь щодо свідомої взаємодії з медійним простором, розуміння законів функціонування медіасистеми, медіаефектів впливу і засобів протистояння. Це особливий виклик для системи освіти, що має готувати здобувачів знань до ефективної взаємодії зі зміненим війною медіапростором. Глобальні та євроінтеграційні перспективи, насамперед у сфері цифрової трансформації життя, теж вимагають від медіаосвіти адекватної відповіді.

Мета статті – аналіз стану європейської і української медіаосвіти в контексті війни і цифровізації для обґрунтування нової концепції цифрової медіаосвіти (ЦМО).

Методи і методологія. Представлено огляд найвпливовіших ініціатив щодо розвитку і діагностики медіаграмотності, виявлено головні дефіцитні напрями в цій сфері.

Результати. Завдяки порівнянню наявних операціоналізацій концептів цифрової грамотності в європейських і українських офіційних документах виявлено специфічні й спільні змісти і зони суперечностей.

Висновки і перспективи подальших досліджень. Запропоновано концептуальні способи інтеграції суспільних рухів медіа- та цифрової грамотності для досягнення синергетичного ефекту. Представлено для подальшої дискусії інтеграційну модель цифрової медіаосвіти, яка охоплює три основних середовищних контексти (світоглядний, безпековий і економічний), особистісні контексти психологічного розвитку (мотиваційно-вольовий, соціоемоційний і рефлексивно-мисленнєвий); для двох векторів компетентностей – інфомедійного і цифрового – виокремлено шість тематичних блоків цифрової медіаграмотності.

Чи готові українці до психологічної допомоги: соціально-демографічний аспект

Тетяна Збродько — 2024-07-07

Метою цього дослідження було вивчення рівня відкритості до психологічної допомоги та страху перед нею серед різних соціально-демографічних груп населення України.

Методологія. У статті представлено результати опитування 1000 респондентів віком від 16 до 88 років, проведеного в листопаді 2023 року методом телефонних інтерв'ю (САТІ). Дані, зібрані компанією Info Sapiens у рамках національного опитування Omnibus, є репрезентативними для України. Головне дослідницьке питання звучало так: «Чи маєте ви страхи (занепокоєння), пов'язані зі зверненням по психологічну допомогу до психолога або психотерапевта?» – і доповнювалося запропонованими варіантами відповідей. Опитування також містило блок запитань щодо соціально-демографічних характеристик. Вибірка сегментувалася за наявністю страху перед зверненням по психологічну допомогу та відкритістю до неї. Для аналізу використано метод двовимірного аналізу за критерієм хі-квадрат.

Отримані результати показують, що страх перед психологічною допомогою є важливим предиктором відкритості до неї, проте не завжди визначає остаточне рішення про звернення. Гендерні відмінності виявляються в тому, що чоловіки майже вдвічі рідше за жінок готові звертатися по допомогу. Страх перед психологічною допомогою також має гендерний складник: більшість чоловіків не бояться звертатися до психолога, тоді як жінки частіше відчувають страх перед спілкуванням з фахівцем. Інші значущі відмінності спостерігалися за рівнем достатку та освіти, віком, величиною населеного пункту, видом зайнятості, мовою спілкування, віком дітей, регіоном проживання, міграційним досвідом через війну.

Висновки. Отримані результати можна використати для розроблення рекомендацій щодо підвищення доступності психотерапевтичних послуг та готовності наших співгромадян до прийняття психологічної допомоги. Вони також допоможуть розробити та впровадити програми психологічної допомоги, що враховують особливості різних соціально-демографічних груп.

Перспективними напрямками подальших досліджень є поглиблене вивчення мотивів та бар'єрів, коли йдеться про звернення по психологічну допомогу, а також дослідження впливу стигми на ставлення до психологічної допомоги. Це сприятиме зниженню стигматизації психотерапії та підвищенню рівня психологічної культури в українському суспільстві.

Оцінка соціально-психологічного добробуту школяра суб’єктами освітнього процесу

Олена Дзюбенко — 2024-07-07

Актуальність. Актуалізовано увагу на необхідності підтримки соціально-психологічного добробуту школяра в системі взаємодії «сім’я – школа». Ефективність взаємодії учнів, їхніх батьків і вчителів визначається тим, якою мірою збігаються їхні уявлення щодо добробуту дитини в школі, наскільки однаково вони оцінюють його забезпечення в актуальних умовах навчального середовища. Цей аспект проблеми розглянуто в представленій статті як результат наукового дослідження оцінювання соціально-психологічного добробуту школяра суб’єктами освітнього процесу.

Мета статті – висвітлити результати теоретичного вивчення соціально-психологічного добробуту школяра як феномену та емпіричного дослідження оцінювання суб’єктами освітнього процесу його забезпечення в актуальних умовах навчального середовища.

Методологія. Упродовж травня – жовтня 2023 року в онлайн-опитуванні з використанням гуглформи взяли участь 993 учасники освітнього процесу. Учням, їхнім батькам та вчителям було запропоновано оцінити за 10-бальною шкалою соціально-психологічний добробут школяра за визначеними на теоретичному етапі дослідження показниками. Для опрацювання емпіричних даних застосовано методи математичної статистики. Використано непараметричний H-критерій Краскела – Уоллiса, апостеріорний критерій Данна, визначено показник стандартизованого ефекту.

Результати. З’ясовано, що вчителі значно вище, ніж самі учні та їхні батьки, оцінюють соціально-психологічний добробут школярів, а саме розвиток особистісного потенціалу учнів та успішність їхньої взаємодії в соціальному середовищі школи. Найбільш виражені відмінності в оцінюванні суб’єктами освітнього процесу виявлено щодо відчуття школярами довіри у взаємодії з учителями; наявності взаємоповаги і недопустимості дискримінації в соціальному середовищі школи, розвитку здатності учнів до самоприйняття, стійкості, оптимізму та самореалізації.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Визначені відмінності в оцінюванні суб’єктами освітнього процесу соціально-психологічного добробуту школяра актуалізують увагу на тих аспектах його підтримки, які потребують урегулювання та оптимізації в процесі спільної взаємодії цих суб’єктів. Результати дослідження можуть бути використані науковою спільнотою в перспективі для розширення дослідницьких інтересів щодо вивчення добробуту школяра як соціально-психологічного феномену та учасниками освітнього процесу, зацікавленими в його оптимізації в умовах школи. Крім того, результати дослідження слугують підтримкою для впровадження реформи освіти на засадах концепції Нової української школи в контексті визначення вектора партнерської взаємодії учасників освітнього процесу.

Актуальні форми участі батьків – носіїв громадської думки щодо освіти дітей у системі «сім’я – школа»

Лариса Боброва — 2024-07-07

Мета дослідження – визначити актуальні форми участі батьків як носіїв громадської думки щодо освітнього процесу дітей у системі «сім’я – школа».

Основні методи дослідження: систематичний теоретичний аналіз джерел, авторське опитування, статистична обробка даних, узагальнення.

Результати. У межах дослідження актуальних форм участі батьків як носіїв громадської думки щодо освіти в системі «сім’я – школа» побудовано концептуальну модель громадської думки щодо освіти, а також комплексну модель участі батьків в освітньому процесі дитини. З’ясовано, що важливою умовою формування громадської думки і предметно-практичним її результатом є діяльність соціальних суб’єктів, а основним чинником цієї діяльності – базова потреба суб’єктів у взаємодії і спілкуванні. Визначено, що функціонування громадської думки відбувається на двох рівнях: вербальному (сприймання інформації, її опрацювання та оцінювання) і дієвому (здійснення суб’єктом діяльності відповідно до цього оцінювання). Розкрито роль первинних груп, зокрема сім’ї, у формуванні та функціонуванні громадської думки Зіставлено два типи участі батьків в освітньому процесі дитини: участь у побудові домашнього освітнього середовища і шкільна участь. Виділено три групи факторів, що визначають тип участі: 1) «предмети» інтересу батьків, засновані на їхньому уявленні про якість освіти; 2) канали комунікації або способи взаємодії суб'єктів освіти; 3) соціально-психологічні «мотиватори» участі батьків в освітньому процесі дитини. Визначено рівні суб’єктності батьків, зокрема: з'ясування ситуації; обговорення проблем та вироблення варіантів їх вирішення; участь на рівні прийнятих стандартних заходів; участь на рівні висловлювання своєї думки; участь на рівні планування та вибору.

Висновки. Аналіз результатів дослідження дає підстави стверджувати, що батьки частіше залучені до домашньої освіти своїх дітей, ніж беруть участь у житті школи. Виокремлено такі пріоритетні типи участі батьків в освітньому процесі дитини: домашнє навчання, виховання, комунікація зі школою.

Перспективою дослідження є визначення типологічних груп батьків за специфікою їхньої участі в освітньому процесі дитини, а також встановлення зв’язків з потенційними ефектами різних варіантів участі.

Українська шкала щоденних стресорів війни: конструювання опитувальника

Сергій Бялонович — 2024-07-07

Актуальність дослідження визначається тим, що повномасштабна війна зумовила якісні та кількісні зміни в характеристиках щоденних стресорів. Довготривалий вплив щоденного стресу призводить до погіршення психічного здоров’я українців. Для ефективної профілактики та подолання наслідків стресогенних впливів потрібні інструменти вимірювання щоденного воєнного стресу, яких наразі відчутно бракує. Це й визначає актуальність розроблення «Української шкали щоденних стресорів війни».

Мета статті: презентувати процес створення опитувальника і первинні психометричні показники його надійності та валідності.

Методологія: репрезентативність вибірки змісту опитувальника забезпечувалася за допомогою контент-аналізу первинних даних і методу експертних оцінок. Для перевірки надійності як узгодженості, варіативності, дискримінативності, структурної та критеріальної валідності використано методи математичної статистики.

Результати: сконструйовано опитувальник «Українська шкала щоденних стресорів війни», який складається із 34 пунктів і містить дві шкали стресорів – прямих і непрямих. У пілотному дослідженні взяли участь 43 респонденти віком від 20 до 75 років. Перевірка надійності як узгодженості здійснювалася за допомогою коефіцієнта α-Кронбаха і коефіцієнта розщеплення навпіл Гуттмана. Отримано такі результати: шкала прямих стресорів: (α=0,841); за умови виключення пункту від (α=0,807) до (α=0,846); коефіцієнт Гуттмана (0,78); шкала непрямих стресорів: (α=0,894); за умови виключення пункту від (α=0,884) до (α=0,9); коефіцієнт Гуттмана (0,884). Індекс дискримінативності: шкала прямих стресорів (δ=0,468); шкала непрямих стресорів: (δ=0,601). Показники кореляції Спірмена між шкалою прямих і непрямих стресорів (ρ=0,549; p˂0,001). Для перевірки критеріальної валідності використано «Шкалу сприйнятого стресу» (PSS-10). Показники кореляції Спірмена між шкалою прямих стресорів і PSS-10 (ρ=0,323; p˂0,005); непрямих стресорів і PSS-10 (ρ=0,366; p˂0,005).

Висновки: результати первинної перевірки опитувальника дають підстави стверджувати, що шкали опитувальника є надійними і валідними. Доцільно спрямувати подальшу роботу на встановлення тестових норм та перевірку інших психометричних показників.

Практичне значення: опитувальник можна використовувати в науковій і прикладній діяльності, зокрема в галузі психічного здоров'я – як діагностичний інструмент; соціальної та політичної психології – як інструмент скринінгу рівня стресового «опромінення» населення тощо.