Політична ідентичність студентської молоді в ракурсі цілей державної освітньої політики

Анотація

Метою статті є висвітлення проблем політичної ідентифікації молоді, які гальмують досягнення цілей державної освітньої політики, та визначення коригувальних впливів.

Методи. У статті узагальнено результати емпіричного дослідження особливостей регіональної політичної ідентифікації студентської молоді. Проведено зіставлення законодавчо визначених цілей освітньої політики з репрезентаціями політичної ідентичності, які зумовлюють їх досягнення. Виокремлено проблеми регіональної політичної ідентифікації, які потрібно брати до уваги під час формування державної освітньої політики. До тих, які потребують першочергової уваги, віднесено: залежність політичної ідентичності від регіональних політичних еліт, що негативно позначається на готовності відповідати за долю країни; номінальність ідентичності, що виявляється у відмові від активності, байдужості до проблем державотворення; низький рівень політичної компетентності, що виявляється насамперед у незрілості мотивації політичного вибору, уявлень про цілі та цінності політичної участі, у готовності відмовитися від прав і свобод заради стабільності тощо; невизначеність політичних преференцій, що виявляється в неспроможності розпізнати належність політичних ідей до тих чи тих ідеологій, нездатність передбачити наслідки втілення ідей, вразливість до маніпулювання; конструювання регіональної політичної ідентичності з опозиції “свої-чужі”, що призводить до переживання негативних емоцій під час спілкування з людьми з інших регіонів, відчуття упередженого ставлення з їхнього боку, невдоволення і роздратування під час взаємодії із симпатиками інших політичних сил тощо.

Результати. Визначено основні напрями та завдання освітніх впливів: формування суб’єктних настановлень; уявлень: про “інакшість” – як перспективу, а не перешкоду для розвитку, про потреби і мотиви людей та причини їхніх відмінностей; здатності: до компетентного політичного і громадянського вибору; до самоорганізації для вирішення спільних проблем; до аналізу власних емоцій, оцінок, помилок і з’ясування їх причин; до використання алгоритмів верифікації інформації та встановлення причинно-наслідкових зв’язків; до визначення і дотримання меж тощо.