Колективне почуття власності щодо власної країни і міжнаціональна напруженість: джерело конфронтації чи фактор єдності

Анотація

Актуальність статті зумовлена можливістю загострення міжнаціональної напруженості і посилення різновекторності зовнішньополітичних орієнтацій України, де поряд з українською етнічною більшістю є доволі великі інші етнічні спільноти. Така загроза може бути тісно пов’язана з актуалізацією національної ідентичності і колективного почуття власності в умовах несформованості єдиної національної ідеї.

Метою статті був аналіз феномену колективного почуття власності щодо своєї країни як чинника внутрішньогрупової згуртованості громадян та посилення міжнаціонального (міжетнічного) протистояння всередині держави. У контексті психології понять «ми» і «наше» показано, що колективне почуття власності перебуває в стані інтерактивної динаміки. Обґрунтовано структуру колективного почуття власності щодо країни та чинники його формування. Визначено соціально-психологічні детермінанти формування, актуалізації чи деактуалізації колективного почуття власності щодо своєї країни, підтверджено його тісний взаємозв’язок з рівнем сформованості і проявом громадянської ідентичності.

На основі результатів роботи міжнаціональних фокус-груп, учасниками яких стали магістранти та аспіранти з Норвегії, Німеччини, України, Грузії, Латвії, визначено, що високий рівень наднаціональної (у цьому випадку – європейської) ідентичності формується за умови стабільного національного розвитку, відчуття громадянами безпеки щодо цілісності країни і сформованої громадянської ідентичності. Громадяни країн, які відчувають загрозу втрати територій або реально переживають такі події (Грузія, Україна), натомість демонструють високий рівень актуалізації колективного почуття власності щодо своєї країни, готовності її захищати, відстоювати її національні ідентитети, такі як мова, символіка, традиції тощо. Показано, що актуалізоване колективне почуття власності щодо країни, з одного боку, може бути джерелом єднання однодумців, які утворюють інгрупу всередині країни, з другого – воно може посилювати протистояння як усередині країни (за умови несформованості громадянської ідентичності та спільної національної ідеї), так і з представниками інших країн на міжнародній арені.

Практична значущість дослідження полягає в можливості використання його результатів для розроблення програм формування відповідального громадянства на основі розвитку та актуалізації колективного почуття власності.