Соціально-психологічні практики розвитку життєвої компетентності особистості

Анотація

Висвітлюється проблема соціалізації особистості в період глобальних суспільних трансформацій. Актуальність дослідження визначається наявністю в сучасному освітньому просторі невідповідності між новими цілями освіти – розвитком життєвої компетентності особистості – і переважанням “старих” (традиційних) технологій трансляції реципієнтам “належних” уявлень про дійсність. Звертається увага на те, що ці уявлення можуть з часом втрачати свою антиципаційну надійність, сам же процес “трансляції” знань орієнтує учасників комунікації на прийняття (або відкидання) готових рішень, а не на розвиток власної смислотворчої здатності – здатності усвідомлювати, досліджувати та долати смислові суперечності. Показано, що однією з причин надмірної прихильності агентів соціалізації до традиційних технологій “трансляції знань” є труднощі їх відокремлення від технологій “розвитку життєвої компетентності особистості”. Визначено предмет дослідження: основні показники відмінностей практичних технологій “вертикальної” і “горизонтальної” моделей соціалізації. З огляду на результати порівняльного аналізу розглянутих технологій стверджується, що принципові відмінності між ними лежать у сфері характеристик взаємодії, яка відбувається між комунікантами. На основі теоретичного вивчення комунікативних умов дієвості цих видів соціально-психологічних практик виокремлено три критерії їх диференціації: делегування (чи ні) учасникам функції визначення персональних цілей взаємодії; створення взаємин, що підтримують перетворювальну (або відтворювальну) активність особистості; спрямованість спільної діяльності на співпрацю (або змагання) з інакодумцями. Виділені критерії покладено в основу класифікації основних видів практик соціалізації особистості, які поділено на “активні-пасивні”, “розвивальні-формувальні” і “партнерські-змагальні”. На основі теоретичних досліджень обґрунтовується необхідність підтримувати в процесі соціалізації особистості баланс між частками комунікативних практик, орієнтованих на розвиток “змістової” і “операціональної” складових її соціального мислення.