Ідентичнісний вимір соціальної резильєнтності: визначення, підходи, можливості прогнозування
##plugins.themes.bootstrap3.article.main##
Анотація
Актуальність статті зумовлена викликами, що постали перед українським суспільством через переживання ним подій війни. У пошуках відповіді на питання, як співвідносяться соціальна ідентичність і резильєнтність в українському суспільстві, у межах теорії соціальної ідентичності аналізуються дослідження, що пропонують пояснювальні моделі взаємозалежності цих двох феноменів.
Мета дослідження – визначення соціально-ідентичнісного виміру резильєнтності, аналіз основних ідей та підходів до його вивчення та визначення можливостей їх застосування в українських реаліях.
Методологія дослідження – аналіз статей і наявного наукового доробку з позицій теорії соціальної ідентичності для вивчення соціальної ідентичності як складника резильєнтності.
Результати аналізу джерельної бази засвідчили, що внаслідок переживання соціальними групами надзвичайних подій у них може сформуватися новий вид спільної соціальної ідентичності, пов'язаний з усвідомленням і відчуттям переживання спільної долі. Такий вид ідентичності формується спонтанно. Ця ідентичність стає відтак джерелом норм і правил поведінки в групі, поширюється на всіх членів спільноти, навіть якщо вони безпосередньо не брали участь у подіях; вона не зникає після завершення надзвичайної ситуації і надалі слугує джерелом уявлення про власну і групову ефективність, мотивує надавати та отримувати допомогу, чутлива до зовнішніх джерел впливу, може підкріплюватися ззовні завдяки комунікаціям, які викликають довіру. З огляду на ці характеристики Дж. Друрі запропонував рекомендації, за допомогою яких можна розвивати, прогнозувати та формувати соціальну ідентичність. В Україні сьогодні спостерігаємо формування резильєнтної соціальної ідентичності, заснованої на переживанні спільної долі та позитивних уявленнях про інгрупу. Цей вид української ідентичності, що має спонтанний характер, виник як відповідь групи на загрозу і є наразі джерелом норм та правил. Комунікація «громада –влада» в ідентичнісному розрізі відбувається спонтанно і немає ознак системності.
Перспективи подальших досліджень убачаємо в поглибленому аналізі результатів зарубіжних досліджень та в емпіричному дослідженні змісту та особливостей української резильєнтності й спільної соціальної ідентичності.
Завантаження
##plugins.themes.bootstrap3.article.details##
Посилання
Лазос, Г. П. (2019). Теоретико-методологічна модель резильєнтності як основа побудови психотехнології її розвитку. Організаційна психологія. Економічна психологія, 2-3 (17), 77–89. DOI: https://doi.org/10.31108/2.2019.3.17.9.
Титаренко, Т., & Ларіна, Т. (2009). Життєстійкість особистості: соціальна необхідність та безпека. Київ: Марич. Взято з http://lib.iitta.gov.ua/9065/
Коробка, Л., & Васютинський, В. (2019). Спільнота в умовах воєнного конфлікту: психологічні стратегії адаптації. Кропивницький: Імекс-ЛТД.
Drury, J. (2012). Collective resilience in mass emergencies and disasters: A social identity model. In J. Jetten, C. Haslam and S. Haslam (Eds.), The social cure: Identity, health, and well-being (pp. 195–215). Psychology Press.
Drury, J., Carter, H., Cocking, C., Ntontis, E., Tekin Guven, S., & Amlôt, R. (2019). Facilitating Collective Psychosocial Resilience in the Public in Emergencies: Twelve Recommendations Based on the Social Identity Approach. Front Public Health. DOI: 10.3389/fpubh.2019.00141.
Drury, J., Cocking, Ch., & Reicher, S. (2009). The Nature of Collective Resilience: Survivor Reactions to the 2005 London Bombings. International Journal of Mass Emergencies and Disasters, 27, 66–95.
Drury, J., Reicher, S., Schofield, D., & Langston, P. (2008). Effects of Social Identity in Responses to Emergency Mass Evacuations, 2004–2007. [data collection]. UK Data Service. SN: 5987, DOI: 10.5255/UKDA-SN-5987-1
Penic, S., Drury, J., & Bady, Z. (2022). Collective resilience. In G. Elcheroth, & N. de Mel (Eds.), In the Shadow of Transitional Justice. Cross-national Perspectives on the Transformative Potential of Remembrance. Routledge.
Reicher, S. D. (1982). The determination of collective behaviour In H. Tajfel (Ed.), Social identity and intergroup relations (рр. 41–83). Cambridge: Cambridge University Press.
Reicher, S. D. (1984). The St. Pauls riot: An explanation of the limits of crowd action in terms of a social identity model. European Journal of Social Psychology, 14 (1), 1–21.
Tajfel, H. & Turner, J. C. (1979). An Integrative Theory of Intergroup Conflict. In W. G. Austin, & S. Worchel (Eds.), The Social Psychology of Intergroup Relations. Monterey, CA: Brooks-Cole.